22 грудня 2015 року 

у Яр­мо­ли­нець­ко­му про­фе­сій­но­му лі­цеї відбулась презентація збір­ки по­е­зій "Що­би не впа­ла Ук­ра­ї­на на вщент роз­би­тії ко­лі­на" по­е­та­ми рід­но­го краю 

У чо­му приз­на­чен­ня Лю­дини на Зем­лі? На жаль, ми опи­ни­лись сьо­год­ні віч-на-віч з та­ки­ми бі­да­ми, як ду­хов­не зу­бо­жін­ня, не­у­ва­га до куль­тур­ної спад­щи­ни, руй­ну­ван­ня при­ро­ди, во­єн­ні дії на Схо­ді Ук­ра­ї­ни. Нас­тав час за­мис­ли­тись (по­ки не піз­но!): “Хто ми? Які ми? "Яких бать­ків, чиї ді­ти".

Са­ме з ці­єю ме­тою у Яр­мо­ли­нець­ко­му про­фе­сій­но­му лі­цеї, за без­по­се­ре­дньої під­трим­ки  ди­рек­то­ра Ва­си­ля Ми­хай­ло­ви­ча Мель­ни­ка, від­бу­ла­ся зус­тріч учнів із по­е­та­ми рід­но­го краю: Жан­ною Олій­ник, Ка­те­ри­ною Бу­чу­ляк, Ми­ко­лою Шве­цем, які пре­зен­ту­ва­ли збір­ку по­е­зій "Що­би не впа­ла Ук­ра­ї­на на вщент роз­би­тії ко­лі­на". Із ним в гос­ті за­ві­та­ла ве­те­ран пра­ці Ган­на Яки­мів­на Лю­биць­ка, вчи­тель від Бо­га, яка нині зна­хо­дить­ся на зас­лу­же­но­му від­по­чин­ку, але не за­ли­ша­єть­ся ос­то­ронь від лі­цей­но­го жит­тя.

Зус­тріч про­хо­ди­ла в ат­мос­фе­рі за­тиш­ку, вза­є­мо­ро­зу­мін­ня. Уч­ні із за­хоп­лен­ням слу­ха­ли по­е­зії та­лан­тів рід­но­го краю. По­е­тич­ні ря­доч­ки, які проз­ву­ча­ли, спов­не­ні бо­лю і гор­дос­ті за за­хис­ни­ків Віт­чиз­ни. Во­ни ство­рю­ють особ­ли­ву ау­ру.

У хо­ді зус­трі­чі бу­ло зга­да­но й вша­но­ва­но хви­ли­ною мов­чан­ня Пет­ра Ле­о­ні­до­ви­ча Бой­ка - пра­ців­ни­ка лі­цею, му­жньо­го во­ї­на, який за­ги­нув, за­хи­ща­ю­чи рід­ну зем­лю. Зга­да­ли і на­ших ви­пус­кни­ків, які за­хи­ща­ють ці­ліс­ність Ук­ра­ї­ни. Ці хви­ли­ни бу­ли особ­ли­во зво­руш­ли­ви­ми і спо­га­ди пе­реп­лі­та­ли­ся із по­е­тич­ними ря­доч­ка­ми.

Жан­на Олій­ник ак­цен­ту­ва­ла ува­гу на наз­ві збір­ки, в ос­но­ву якої ляг­ли ря­доч­ки по­е­зій Нас­ті Лу­цюк, яка, не зва­жа­ю­чи на юний вік, пе­рей­ма­єть­ся до­лею Віт­чиз­ни.

Зус­тріч від­бу­лась, от­ри­ма­ні емо­ції за­ли­ши­ли гли­бо­кий слід у сер­цях на­ших уч­нів. Так при­єм­но зна­ти і ро­зу­мі­ти, що є лю­ди, які виб­ра­ли збро­єю пе­ро і вір­но слу­жать сво­є­му пок­ли­кан­ню.